Аудіокниги онлайн: жанр "поезія", сторінка 9

Дощ полив, і день такий полив'яний. Все блищить, і люди як нові. Лиш дідок старесенький, кропив'яний, блискавки визбирує в траві. Струшується сад, як парасолька. Мокрі ниви, і порожній шлях... Ген корів розсипана квасолька доганяє ...

Ось вона, молодість року! Природи лице оновилось; Радо підняв хлібороб звичної праці тягар. Передбачаючи зиму прийдешню, в турботі хазяйській, Саду пильнує свого, ниви свої засіва. Скажеш, щасливий оратай. Але щасливіший од нього, Хто залюбки ...

"Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби — спокійний і суворий, Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив". Але для мене — у святім союзі: Душа і тіло, щастя з гострим болем. Мій біль бринить, зате ко...

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. А підмайстри іще не зробились майстрами. А робота не жде. Її треба робить. І приходять якісь безпардонні пронози. Потираючи руки, беруться за все. Пок...

Сусідка моя — чарівниця — годувала надвечір родзинками у клітці золоту Жар-птицю з очима-намистинками. І як воно трапилось — хто його зна — та тільки дверцят не замкнула вона. Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця, і враз осві...

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила, Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей. А тепера я в тебе остатню надію вложила. О, не згасни ти, світло безсонних очей! Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари в серце жадібне моє...

Василь Симоненко завжди засуджував приниження людини, знищення її людської гідності. Він возвеличував особистість, шанував кожного за неповторність та унікальність. Він був проти сірої маси, що бездумно пливе за течією та давно розчинилася в однотипних думках. Саме тому у вірші «...

Юрій Іздрик — український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Один із творців станіславського феномену. Автор низки поетичних та прозових творів. Превізія губи липкі від липневих ягід пальці липкі ...

Вона прийшла непрохана й неждана, І я її зустріти не зумів. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів. Вона прийшла, заквітчана і мила, І руки лагідно до мене простягла, І так чарівно кликала й манила, Тако...

Вiчний революцйонер — Дух, що тiло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю, Вiн живе, вiн ще не вмер. Нi попiвськiї тортури, Нi тюремнi царськi мури, Анi вiйська муштрованi, Ні гармати лаштованi, Нi шпiонське ремесло В грiб йо...

В цьому році зима не вдягала білої свити. Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав. Пошукала, поплакала... Що ж робити? — Бідувала в старій із торішніх зів'ялих трав. Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць. Сперечалася з морем, несла...

Для ліричного героя воля — найбільше багатство, найвища цінність. У про­тиставленні золота і свободи, на думку автора, перемагає свобода. Уособ­ленням вільної людини, яка змогла подарувати надію на волю українцям, є Б. Хмельницький; його і прославляє автор у цій поезії..